Закономірності психічного

розвитку дитини

У вашої дитини все в порядку з самооцінкою? А з довільністю поведінки? Чи не занадто вона імпульсивна, а може навпаки - загальмована? Чи достатній її словниковий запас? Чи відповідає рівень інтелектуального розвитку віковим нормативам? Навіть якщо ви не готові відразу відповісти на всі ці питання, навряд чи вони вас здивували - зіткнувшись з ними, більшість сучасних батьків добре розуміють, про що йде мова. І в цьому відношенні набагато перевершують своїх власних батьків, які й гадки не мали про дитячі фобії, гіперактивності, аутизми, дефіцити уваги та іншi премудростi, якими переповнена сучасна література про дітей.

Правда, їм якимось дивом вдалося виростити нас - своїх дітей - цілком пристойними і душевно здоровими людьми. Не обійшлося, звичайно, і без «задирок», але вже ми, батьки сучасні, психологічно підковані набагато краще і будь-яких помилок напевно уникнемо. А в чому самі не розберемося - допоможуть професіонали, благо сьогодні послуги дитячих психологів і психотерапевтів цілком доступні, та й популярних книжок ними написано достатньо. Знайома точка зору, чи не так?

Ще недавно було прийнято нарікати на масову психологічну неграмотність батьків, які не вміють враховувати закономірності психічного розвитку дитини в тонкій справі виховання. В наші дні впору бити на сполох з іншого приводу. Заохочувані порадами фахівців, нинішні батьки чуйно придивляються до поведінки дітей і помічають всілякі психологічні проблеми, що вимагають компетентного рішення. На жаль, такий погляд нерідко призводить до відшукання проблеми неіснуючої, або принаймні того, що проблемою не є. До таємної радості експертів батьки беруть в облогу їх зі всілякими скаргами і питаннями, які вимагають компетентної поради і допомоги - пристойно оплачуваної, зрозуміло.

На жаль, далеко не всі виявлені проблеми вдається вирішити навіть професіоналам, бо, за влучним зауваженням Марії Ебнер-Ешенбах, «вигадані хвороби невиліковні». До того ж, іноді бажання відшукати проблему виявляється досить, щоб її дійсно створити. Комусь ці слова можуть здатися бурчанням дрімучого консерватора, впертого в своїй обмеженості. Але в тому-то й справа, що подібні судження лунають не з лапотної глибинки, а все голосніше звучать в солідних західних виданнях з вуст авторитетних експертів.

Протягом останніх десятиліть західне виховання виявилося настільки психологiзованим, що це вже викликає тривогу навіть у тих, кого мало б радувати - самих психологів і психотерапевтів. Зрозуміло, чимало залишається й тих, хто зацікавлений і далі розпалювати масову поп-психологічну істерію. Але все більше знаходиться і розсудливих фахівців, застереджуючих від зайвої і шкідливої психологізації. Одне з недавніх свідчень цього - виступ в американській пресі сімейного психотерапевта Джона Роузмонд з Індіанаполіса. На його думку, півстоліття тому дітям жилося психологічно набагато більш комфортно, оскільки їх батьки підходили до справи виховання простіше і спокійніше. А сьогоднішні батьки, начитавшись «корисних» порад, нерідко самі створюють проблеми собі і дітям. Приклади, які наводить психолог, звучать просто анекдотично, якби вони не були сумні.

Втім, психологічно стурбованих батьків ніколи не було багато. Зараз їх мільйони. І чи треба дивуватися, що, за оцінками американських фахівців, яких цитує Роузмонд, за останні чверть століття втричі зросла кількість дитячих неврозів і депресій? За той же час ще більше зросла кількість фахівців з лікування цих недуг. Але як одне пов'язане з іншим? Мимоволі закрадається підозра, що зростання пропозиції психотерапевтичних послуг не викликане зростанням попиту на них, а скоріше навпаки. А потенційних споживачів будь-якої послуги необхідно переконати, що вона їм життєво необхідна.

У разі дитячих психологічних проблем це, схоже, успішно вдалося. Насправді - і для неупередженого погляду це очевидно - більшість так званих проблем відносяться або до індивідуально-психологічних особливостей тої чи іншої дитини, або до цілком природних вікових особливостей, які можуть доставляти незручності і виробляти неприємне враження (як, наприклад, висип при вітрянці ), але при правильному ставленні самі собою з часом проходять. Але от якщо почати висип розчісувати! Адже саме чимось подібним в психологічному плані ми часом і займаємося.

Наприклад, інтерес маленької дитини до будови свого і чужого тіла, до природних відправлень і, о жах!, до питань сексуальності, що змушує батьків з тривогою вчитуватися в писання фрейдистів, насправді не виходить за рамки загального пізнавального інтересу. Адже малюкові ще невідомий навколишній світ, в ньому цікаво все, в тому числі і це. Загостреним і навіть нездоровим цей інтерес стає тоді, коли викликає занепокоєння і стурбованість батьків, прагнення боротися з нібито виникаючими хибними нахилами.

А так звана дитяча імпульсивність? Витоки її як правило лежать в недостатній сформованості довільної поведінки, якої ще рано вимагати від малюка. Звичайно, якщо надати його самому собі або розчулюватися будь-яким примхам, то в підсумку можна отримати інфантильного невротика, що не вміє тримати себе в руках. Якщо ж з дитинства прищеплювати йому поняття «можна», «не можна» і «треба» - як це з усіма нами і робили - то з часом зовнішні гальма перетворяться у внутрішні і не дозволять підростаючiй людині зірватися на життєвих віражах. Якщо ж повірити іншим проповідникам вільного виховання і всіма силами намагатися не зачепити вразливу дитячу самооцінку несхваленням або докором, то кого ми виховаємо в результаті? За відповіддю далеко ходити не треба.

р160*600

Закономірності психічного розвитку дитини

Закономірності психічного

розвитку дитини