Дитяча сором'язливість -

недолік чи хвороба

Легко зрозуміти занепокоєння батьків, чия дитина через свою сором'язливість не може знайти друзів і прирікає себе на самотність. Боязка і відлюдькувата людина навряд чи чогось доб'ється в житті. Енергійні і контактні однолітки її напевно випередять і залишать на узбіччі життєвої гонки.

Це може проявитися вже в школі, де боязкі і нерішучі діти соромляться відповідати біля дошки, ніколи не проявляють ініціативи і в результаті рідко стають хорошими учнями навіть при високих здібностях. І ця проблема зовсім не приватна, а дуже поширена.

Американський психолог Філіп Зімбардо, який присвятив сором'язливості фундаментальне дослідження, вважає, що ця риса властива, по крайнiй мiрi, кожнiй третiй дитині. У підлітковому віці сором'язливість, як правило, загострюється, породжуючи цілий комплекс неприємних переживань і перешкоджаючи повноцінному формуванню особистості. А багатьох ця проблема продовжує обтяжувати ще довгі роки. Для сором'язливої людини такі завдання, як створення сім'ї і планування кар'єри, виявляються вкрай важкими і часто вирішуються невдало.

Звідки ж береться сором'язливість? Згідно однієї теорії, вона, подібно до більшості інших індивідуальних особливостей, визначається генетичними факторами, тобто успадковується. На користь цього свідчить той факт, що у енергійних і товариських батьків діти вкрай рідко страждають сором'язливістю, а у тих, хто сам схильний до такої напасті, і діти, як правило, сором'язливі. Але цікаво й те що, коли в родині кілька дітей, вони не всі бувають сором'язливі.

Зазвичай це характерно для первістків, тоді як наступні діти більш контактні і легше пристосовуються до обставин. Максимум тривоги і заклопотаності батьки адресують саме первістку. До народження другої дитини вони як би заспокоюються і з самого початку менше докучають малюкові настирливими обмеженнями. До того ж, молодша дитина, не маючи переваги в силі і спритності, змушена знаходити чисто психологічні способи вирішення тих завдань, які постають перед нею у спілкуванні. Вона просто змушена вчитися переговорам, кооперації, переконанню, компромісу.

Все це свідчить на користь іншого, так званого поведінкового підходу, згідно з яким сором'язливість виникає з недостатньої сформованості навичок спілкування. Якщо дитина не мала можливості навчитися продуктивнiй взаємодії, то вона, природно, побоюється потрапити в халепу. Якому ж підходу віддати перевагу? Зімбардо вважає, що кожен частково справедливий. Сором'язливість визначається поєднанням названих чинників, причому в кожному індивідуальному випадку якийсь фактор може переважати.

Вивчаючи протягом кількох років поведінку і фізіологічний стан дошкільнят, професор психології Гарвардського університету Джером Каган виявив у сором'язливих дітей схожі фізичні і емоційні показники. Так, протягом першого року життя у них реєструвався прискорений пульс, вони були більш збудливі і частіше плакали, в чотирирічному віці був вищий кров'яний тиск, ніж у їх товариських однолітків.

Причому подібні особливості організму проявляються не тільки в дитячому віці, вважає Каган. Сором'язливі дорослі частіше страждають від алергії, включаючи сінну лихоманку та екзему, які вважаються спадковими хворобами. Зроблене відкриття привело дослідника до висновку, що «гени сором'язливості», наявність яких, до речі, достовірно не встановлена, і гени імунної системи - ланки одного ланцюга.

Однак якщо батьки передали дитині у спадок труднощі в спілкуванні, це не означає, що вона буде мучитися все життя, обнадіює інший фахівець - співробітник Національного інституту педіатрії США Стівен Суомі. Обстановка, в якій дитина виховується і набуває життєвого досвіду, може значно скорегувати запрограмовану в генах схильність до сором'язливості.

Від батьків у становленні характеру дитини залежить дуже багато. Як же поводитися батькам? Спочатку необхідно розібратися, чи дійсно дана психологічна проблема існує і чи так вона гостро проявляється, як здається. Справа в тому, що у різних людей, причому починаючи з самого раннього віку, потреба в спілкуванні виражена в різному ступені.

Є люди, які легко зав'язують контакти, вміють підтримати розмову на будь-яку тему, у них маса знайомих і приятелів. Правда, нерідко в такому широкому колі спілкування буває досить поверховим. Іншим, навпаки, досить одного-двох близьких друзів або подруг, з якими вони підтримують по-справжньому глибокі, довірчі відносини.

Не виключено, що дитина відноситься до другого типу і просто не схильна спілкуватися з усіма підряд, а близьких товаришів поки знайти не вдалося. В цьому випадку навряд чи варто домагатися розширення кола спілкування: для дитини це було б неприродно, та й просто не потрібно. Інша річ, якщо завести близьких друзів не вдається саме через природну сором'язливість, та й всі інші, формальні контакти викликають труднощі. Тоді дійсно в житті дитини необхідно дещо змінити.

Дуже часто причиною сором'язливості буває невисока самооцінка та невпевненість у собі. Будь-яка дитина потребує підтримки і заохочення, а соромлива особливо. Батьки повинні зміцнювати в ній почуття впевненості в собі через самовдосконалення. Коли дітям щось вдається, це додає впевненості і створює грунт для знайомств.

Дружба будується на спільних інтересах. Якщо у дитини немає друзів, треба пробудити інтерес до чого-небудь, на тлі чого може розвинутися дружба. Батьки можуть допомогти дитині знайти підходяще заняття, відкривши різні можливості. Ніяка схильність ніколи не проявиться, якщо не спробувати себе в цьому.

Ні в якому разі не можна навішувати ярлики. Твердження типу «моя дочка дуже сором'язлива» або «вона у нас в родині сама сором'язлива» можуть послужити погану службу. Знайомі почнуть інакше поводитися з дівчинкою і лише зміцнять в ній підозру, що з нею щось не так. Не соромтеся делікатно попросити про допомогу. У школі вчителі зазвичай приділяють особливу увагу непосидам і не беруть до уваги тих, хто тримається в тіні. Але, якщо хочете подолати скутість, допомога вчителя буде необхідна.

Не потрібно підкреслювати сором'язливість дитини при всьому класі. Замість цього попросіть вчительку полегшити їй участь в загальних заняттях і дискусіях. Розкажіть про інтереси дитини - про це можна буде запитати в класі. Попросіть вчительку більш уважно ставитися до письмових робіт, для яких сором'язливість не перешкода.

Крім того, треба користуватися перевагами знайомої обстановки. Замість того, щоб пропонувати дитині піти пограти з кимось, краще запросити інших дітей до дому. Нехай син донька чи підходить до телефону і запитує, що передати тому чи іншому членові сім'ї: це хороша практика спілкування з людьми, коли немає необхідності дивитися їм в очі.

Підберіть дитині молодших товаришів для ігор. Тоді вона зможе стати лідером, незважаючи на сором'язливість. Запишіть дитину в який-небудь гурток. Багато батьків прагнуть якомога більше дати дітям за допомогою всіляких розвиваючих занять.

Однак для сором'язливої дитини заняття з запрошеним викладачем набагато менш ефективні, ніж групові, розвиваючі не тільки інтелект, але й навички співпраці і здорової змагальності. Наприклад, вибираючи той чи інший вид спорту, краще віддати перевагу командним іграм, де участь беруть всі і навіть сором'язливі не залишаються осторонь.

І найголовніше: запасіться терпінням, не чекайте миттєвих результатів. Не виключено, що деяка скутість в поведінці дитини збережеться надовго. Втім, це навряд чи можна вважати недоліком: батьки розкутих хлопців і дівчат ще будуть вам заздрити.

• Очiкування малюка
• Немовля
• Перший рiк життя
• Вiд року до трьох
• Вiд трьох до семи
• Одяг та iграшки
• Домашнi тварини
• Подорож з дитиною