Як відрізнити

дитячу брехню від вигадки

Всі батьки хочуть, щоб їхні діти виросли порядними людьми. З малих років дітям в тій чи іншій формі вселяють давню істину про те, що брехати - погано. Але в житті кожної сім'ї настає неприємний момент, коли дитина це порушує. Можна зрозуміти засмучення батьків, коли їх син або донька починає хитрувати.

Найпоширеніша реакція батьків - вибух обурення і твердий намір «випалити нечесність розпеченим залізом». На жаль, така реакція дає, як правило, нульовий ефект. Брехня дитини рідко сходить нанівець, але стає більш витонченою. Виходить, треба вести себе спокійно і не надавати цій проблемі великого значення? Але і такий підхід загрожує подальшими засмученнями: впевнившись у своїй безкарності, дитина входить у смак.

Щоб правильно оцінити небезпеку брехні, треба розiбратися в природі самого явища. Немає на світі людини, яка б жодного разу в житті не збрехала. Конкретні мотиви брехні можуть бути самими різними, в залежності від обставин.

В цілому можна виділити дві головні причини, які породжують обман: прагнення ухилитися від відповідальності за якийсь непорядний вчинок і бажання домогтися того, чого інакше досягти дуже важко або неможливо. Майже будь-який прояв нещирості (як дорослим, так і дитиною) при найближчому розгляді може бути витлумачено в світлі однієї з наведених причин.

Однак багато прикладів дитячої брехні вражають відсутністю скільки-небудь серйозного мотиву. Часто вона виступає як дуже специфічне явище, що не дозволяє зіставити її з брехнею дорослих і оцінити тією ж мірою. Збрехати - значить сказати щось, чого не було насправді.

Та дуже багато чого з того, що виражено словами, не має підтвердження в дійсності. Приклад тому - художня література, весь зміст якої - вигадка. Казка - це брехня. Але вигадка - не обман. Саме з цієї точки зору варто було б оцінювати багато дитячих висловлюваннь, які дратують дорослих своєю невідповідністю дійсності.

Мала дитина - дослідник, творець, фантазер і винахідник. Навколишній світ пізнаний нею далеко не повністю, і кожен день відкривається новими, несподіваними сторонами. Дитина розуміє: те, що їй вже відомо, - встановлений факт, але це не означає, що невідоме і непізнане не існує. Те, чого ще не вдалося помацати руками, народжується в дитячій уяві, часом в прикрашенiй і витонченій формі. Дитина ще багато чому не може знайти пояснення і намагається домислити незрозуміле й по-своєму обгрунтувати.

Жонглюючи гіпотезами, пробуючи на зуб ймовірність явищ і подій, дитина в такій незвичній формі освоює навколишній світ і навчається оцінювати його все більш адекватно. Абсурдні на перший погляд висловлювання зовсім не повинні бути приводом для батьківського обурення. У міру набуття досвіду дитина зуміє і сама звільнитися від ілюзорних уявлень і навчитися відрізняти незнайоме від неможливого.

Внутрішній світ дитини відрізняється від психології дорослого ще й тим, що насичується з інших джерел. Для дошкільника провідною діяльністю виступає гра, де все не насправдi. Граючи в дочки-матері, дівчинка заявляє: «Мій синочок захворів». Але сина у неї немає і бути не може, а тому і хвороба його - вигадка.

Однак правила гри допускають цю умовність. Крім того, чарівні казки - головне джерело естетичного сприйняття. Ні Буратіно, ні Чебурашка, ні Карлсон ніколи в дійсності не існували, але це, однак, не означає, що дитина бреше, розповідаючи про їхні пригоди.

Світ дитини - це світ казки і гри, де неймовірне можливо і навіть природно. І немає нічого дивного, що малюк з легкістю переносить у своє повсякденне життя закони гри, намагається урізноманітнити її казковими пригодами. Граючи і фантазуючи, дитина вчиться діяти і мислити.

Тому вигадка, фантазія швидше помічники на шляху дорослішання, ніж симптоми брехливості. Втім, якщо фантазування переростає в стійку звичку, необхідно подбати, щоб дитина не захопилася письменництвом і не почала з будь-якого приводу винаходити фантастичні аргументи.

Марно говорити, що такого не буває, для дитини це не аргумент. Набагато краще спробувати так побудувати бесіду, щоб, не заперечуючи і навіть нiби погоджуючись, запропонувати реалістичне пояснення як більш детально визначене. При цьому самолюбство дитини не буде задіте, але в той же час вона зрозуміє, що дорослий віддає перевагу більш тверезому погляду на речі. Авторитет мами або тата зіграє важливу роль в утвердженні правильних суджень.

На щастя, багато батьків легко відрізняють фантазію від брехні. Але мало кого не насторожує обман в чистому вигляді, коли дитина намагається спотворити чи приховати правду заради досягнення якоїсь прихованої мети. Ця мета - уникнути неприємностей або отримати задоволення.

Вже у віці чотирьох-п'яти років дитина може піти на те, щоб сказати неправду заради своєї вигоди. Але не треба поспішати засуджувати. Зізнаємося собі: адже саме ці мотиви іноді спонукають кожного з нас погрішити проти істини. Самі собі ми виправдання завжди знайдемо, то ж спробуйте і до дитини підійти з тією ж міркою.

Найважливіше питання: що спонукало збрехати? Численні дослідження показали, що головною причиною дитячої брехні виступає боязнь покарання. Якщо дитина впевнена, що скоєний проступок потягне серйозні неприємності, цілком природно спробувати їх запобігти. Помічено, що діти суворих і непохитних батьків більш схильні до брехні, ніж їх однолітки, що виховуються в доброзичливій і м'якiй атмосфері.

Висновок простий: якщо не хочете, щоб дитина обманювала, постарайтеся зробити так, щоб вона вас не боялась. Це не означає потурання і вседозволеності. Просто молодший член сім'ї повинен відчувати, що старші готові розділити з ним його проблеми, що від них виходить розуміння і співчуття, а не загроза.

Ще один мотив дитячої брехні (та й не тільки дитячої) - прагнення до самоствердження. Брехня в цьому випадку набуває форму хвалькуватості. Дитина починає приписувати собі подвиги, яких не скоювала, розхвалювати цінності, яких не має, і т. п.

Очевидно, що причина тут криється в нестачі реальних підстав для самоствердження. Вигадає дитина те, чого не вистачає. І рецепт тут один: постаратися, щоб маленька людина не відчувала себе обділеною. Коли син або донька знають, що батьки цінують певні їхні переваги, їм немає потреби додаткові переваги вигадувати.

Отже, вмійте відрізняти корисливий обман від невинної вигадки. Фантазування слід не припиняти, а коригувати, щоб воно не переросло в звичку жити в світі ілюзій. Зіткнувшись з явною брехнею, не треба поспішати з осудом.

Постарайтеся зрозуміти, а потім і усунути причини, які змусили дитину збрехати. Це допоможе вилікувати хворобу, а не симптом. Дитина, відчуває любов і доброзичливість батьків, заохочена за свої достоїнства і досягнення, брехати не буде. Так допоможіть їй стати такою.

Дослідження британських психологів показали, що такого роду «спілкування» - не привід для занепокоєння, в ньому проявляються природні особливості дитячого душевного світу. Більш того, діти, що «чують голоси», як правило, творчо обдаровані і непогано соціально адаптовані.

Довгий час вважали, що вигаданого друга заводять діти замкнуті, невпевнені, сором'язливі. Психіатри роками намагалися довести, що дитячі «галюцинації» - провісник душевної хвороби в майбутньому. Але вченi прийшли до прямо протилежних висновків.

Діти, у яких є вигадані друзі, не менше соціально адаптовані, ніж інші. Більш того, вони менш соромливі, у них прекрасно розвинена уява і великий творчий потенціал. Вони краще розуміють мислення інших людей. Проблеми можуть виникнути лише тоді, коли дитина явно віддає перевагу уявному світу, а не реальному, і це робить неадекватною її поведінку.

• Очiкування малюка
• Немовля
• Перший рiк життя
• Вiд року до трьох
• Вiд трьох до семи
• Одяг та iграшки
• Домашнi тварини
• Подорож з дитиною