Батьківська байдужість до дітей


Мало хто з батьків визнає, що байдужий до своїх дітей, хоча насправді це поширене явище. «Відчепися, мені ніколи. Відчепись, набрид!» - діти часто чують ці слова з вуст батьків. І правда ніколи! Треба, повернувшись з роботи, встигнути забрати з дитячого садка молодшого, по дорозі купити продукти, приготувати їжу на всю сім'ю, прибрати, попрати, перевірити уроки у старшого. Часу і сил на приємне спілкування не залишається. Коли ми бачимо, що уроки не зроблені, наші завдання не виконані (посуд не вимитий, портфель не зібраний, іграшки розкидані), виникають роздратування і досада. І як наслідок - агресія.

«Нероба! Ти чому не зробив те, що я сказала!», - кричить мама. Нам здається, що таким чином ми виховуємо дітей. А насправді демонструємо повну байдужість до їх особистостi, небажання і невміння знайти підхід. При цьому перебуваємо у впевненості, що вчитися подібним речам нам не треба. Ми і так - сама досконалість.

Байдуже ставлення до власної дитини - не тільки і не стільки вина молодої мами, скільки її біда. Так виховала мама - жінка командного, авторитарного типу, яка з дитинства внушала їй думку, що нічого путнього з неї не вийде, що все вона робить з рук геть погано. Це травмувало нестійку дитячу психіку, формувало почуття, що дівчинка неварта нічиєї любові. Ось і сама любити не навчилася. Тому дитина, яку дівчина, начебто, хотіла народити, тепер не викликає у неї ніяких почуттів.

Психологи не раз проводили дослідження з визначення ролі байдужості у відносинах між батьками і дітьми. Як правило, всі батьки оцінюють переживання дітей під час покарання як негативні. Ситуацію покарання вони сприймають, як переважну особистість. Проте батьки нерідко відчувають негативні емоції по відношенню до дитини і проявляють їх у вигляді дратівливості, образ і крику. В якості емоційної розрядки вони схильні використовувати фізичні покарання і лайку. І чим сильніше вони карають дитину, тим більше дратуються і кричать.

Це порочне коло, з якого важко знайти вихід. При цьому, чим більше батьки відчувають байдужість до почуттів і переживань дитини, тим частіше вони вдаються до фізичного покарання. І навпаки: чим гармонійніша особистість батьків, тим менше вони агресивні і схильні до насильства. Батьки з високим рівнем байдужості не отримують задоволення від спілкування з дитиною, не відчувають і не розуміють її потреб.

Чим це може загрожувати дитині? Серйозними проблемами: розумовою відсталістю, болючим потягом до лікарських препаратів, наркоманією, алкоголізмом, психічними захворюваннями (наприклад, деякими формами психопатії). Короткочасні і виліковні форми апатичної поведінки часто виникають після шоку і сильного стресу (наприклад, смерть близької людини), особливо у дітей у відсутності ласки й любові.

Нерідко апатія призводить до самогубств. Останнім часом все частіше ми дізнаємося про чергову вдалу спробу дитячого суїциду. Діти йдуть з життя, бо поруч не виявилося близької людини, якій вони могли б вилити душу. Щоб не сталося біди, треба було тільки стати трішки ближче до своєї дитини, приділяти щиру увагу, любити її. Інший сценарій - розвиток агресивної поведінки у дітей. Не варто дивуватися, якщо у батьків, які часто карали дитину, кричали, били, виросте жорстоке потомство.

Що робити? Від хворобливої байдужості може вилікувати психотерапія, допоможуть спеціальні служби психологічної допомоги. Крім того, кожна байдужа людина повинна відверто запитати себе, що б вона відчувала, якби інші люди так само ставилися до неї. Змушуйте себе проявляти увагу і інтерес до дитини, робіть це щиро. Поступово це увійде в звичку, стане потребою.

Чого не робити? Не нехтуйте дитиною. Не можна говорити: «Роби, що хочеш, тільки дай мені спокій». Не дозволяйте дитині все, що заманеться. Байдужість проявляється і у вседозволеності, безконтрольності. Ніколи не кричіть на дитину, не бийте. Якщо це сталося, проаналізуйте ситуацію, вибачтеся і постарайтеся більше так не чинити. Не виходить - зверніться до психолога.

У психології існує феномен - раннє визнання дорослості. Тобто дитині 13-14 років, батьки впевнені, що вона все дізнається з Інтернету про дружбу, про стосунки з протилежною статтю, про те, як будувати своє майбутнє, тому вони з дитиною не спілкуються на ці теми. Потім може виявитися, що син потрапив в компанію людей з кримінальними нахилами, а дочка-підліток завагітніла.


Популярнi статтi:
Типи сприйняття інформації
Синтетичні харчові добавки викликають СДУГ
Основні помилки при підлітковому схудненні
Як вибирати м'які іграшки
Які ляльки вибирають сучасні дівчатка