Всi статтi роздiлу

Пробудження власної гідності

Необхiдно робити ставку на пробудження власної гідності, впевненості в тому, що людина багато чого може досягти працею і завзятістю. Дитина повинна зрозуміти, що через свої маленькі перемоги вона йде до великих звершень.

Звичка бути "поганою" не виникає на порожньому місці. Дитина не народжується такою, тому що не знає, що таке "погано", а що таке "добре". Вона вчиться. Вчиться всьому: ходити, їсти, брати і розкидати речі, робити свій вибір і навіть реалізовувати його. Маленька людина зростає. І це не так просто: прориватися до нового і, одночасно, доводити, що вона може і здатна дещо зробити, причому самостійно. Щоправда, батьки запросто можуть довести маленькій людині, що вона ні на що не придатна без них.

Ось карапуз піднімається по драбині. Драбинка крута, а раптом впаде? Як вчинить мудра мама? Вона не стане кричати і утримувати, і навіть підтримувати не стане, якщо малюк не бажає того. Вона просто підійде і встане поряд, буде підстраховувати непомітно для нього. Так, щоб малюк, піднявшись і спустившись, відчув себе переможцем. Він зміг! Сам! Ось з таких "дрібниць" бере початок віра в себе, вміння відстояти свою точку зору, ті самі риси характеру, які роблять людину успішною в житті.

Розумний баланс. Ми живемо в суспільстві і нікуди від цього не дітися, і що правильно, а що нi дитині необхідно знати. Зрештою, їй жити серед людей, і вона повинна знати заборони і обмеження. Але рамки, в які ми ставимо малюка, повинні бути розумними. Як це можна зробити? Тільки проявляючи пошану до волі малюка. Коли він говорить: "Я сам!" потрібно дати йому робити самому. Тобто, де він може впоратися без нас, дозволити і не втручатися без крайньої потреби. Де ще не може - робити за нього, або разом з ним. Хвалячи і заохочуючи, а не лаючи і висміюючи. Хваліть його кожного разу, коли він поклав іграшку на місце, коли сам помив ручки, коли акуратно їсть супчик - завжди, коли є привід. Показуйте дитині, як це приємно бути хорошою: чистою і акуратною, доброю і веселою. Дуже важливо у всіх виховних моментах зберігати розумний баланс між "можна" і "не можна", між "розумник" і "ай-ай-ай". Не просто зупинити і накричати, а показати, як можна зробити інакше: правильно і добре.

Маленькі діти щиро вважають себе досконалими, тому не бояться нерозумно виглядати в наших очах. Але до трьох років вони вже здатні відчувати почуття сорому. У відповідь на нашу реакцію і відношення вони починають відчувати щось на зразок такого: "Щось тут не так. Може, я й не такий хороший. Може, мене не варто любити?.." Коли малюка часто поправляють і критикують, йому стає соромно, i він починає боятися робити сьогодні те, що не вийшло вчора. Якщо дитині старанно вказують на помилки, забуваючи відзначати успіхи, вона втрачає впевненість у своїх силах. Ще не приступивши до якоїсь справи, вона заздалегідь боїться, що в неї не вийде, і відмовляється відразу. На помилки вказувати треба і поправляти треба, коли в цьому є необхідність. Але рідко і тактовно, пам'ятаючи про те, що будь-хто, навіть ваш маленький "невмiйко", має почуття власної гідності.

Такий різний досвід. Підростаючи, юна людина вчиться оцінювати себе, свої сили, прикидає свої можливості і, як суворий вчитель, ставить собі якусь оцінку. Почуття власної гідності - своєрідний показник самопочуття і самооцінки. Дуже важливо якою вона виявиться. Якщо оцінка позитивна і адекватна, то в дитини з'явиться впевненість у своєму майбутньому, віра в свої сили. Якщо самооцінка занижена, то не виникне бажання бути кращою, рухатися вперед.

Дитина із заниженим почуттям власної гідності, зіткнувшись з найменшими труднощами, скаже: "Я цього ніколи не зможу зробити". Почувши негативну оцінку своїм діям, вона може не відреагувати на зауваження, але, тим не менше, воно її сильно зачіпить і відразу виникає рішення: "Я взагалі не буду цього ніколи робити". Поступово з'являються апатія і байдужість до всього на світі. Такій дитині здається: все, що вона робить потрібно не їй, а іншим. Незадоволена тим, що не знаходить можливості проявити себе, створює своє ілюзорне "Я", вдаючись до нездійсненних мрій і фантазій.

Якщо до низької самооцінки додаються ще й приниження особистості: закиди, глузування, образи, то в дитині може накопичуватися сила помсти. Вона таємно починає виношувати таку думку: "Ось я вам покажу!", i чекає своєї години. Чекає, щоб помститися товаришеві, який недостатньо цінує її, як особистість. Чекає, щоб щось довести своїм батькам, які не сприймають її серйозно. Чекає, щоб довести вчителям, що вони були не праві в оцінках її знань і поведінки. Подібне очікування може привести до рішучості перескочити рубіж заниженої власної гідностi. Але найчастіше такі думки ведуть до накопичення недоброзичливості. І малюк, подорослішавши, навіть проти своєї волі буде випромінювати жорстокий світ озлобленості, яка накопичувалася роками.

В дитини з високим почуттям власної гідності, крім того, що немає такої внутрішньої надломленості, все життя будується на іншій основі. Вона буде максимально використовувати свої можливості, знову і знову повторюючи собі: "Я теж зможу це зробити, раз інші змогли". Вона не падає духом, коли трапляються негаразди, не сумнівається в своїй здатності знайти вихід із скрутного становища. Тому нема чого брехати, принижуватися, боятися покарань. Вона розповість, як і за що отримала двійку, бо в хаті прийнято розповідати і про невдачі. Вона вчинить так, як чинить батько чи мати, в яких теж бувають неприємності. Вона шукає і встановлює контакти з тими, хто може їй допомогти в досягненні мети. Навіть у важких для себе обставинах вона готова допомогти іншим. Особливість високого почуття власної гідності саме і виявляється в широті і щедрості душі.

Від маленьких перемог до великих звершень. Щоб в дитині спалахнуло згасле колись світло, знадобиться багато праці і терпіння. Для цього дитині треба надати можливість побачити себе в іншому світлі, усвідомити свої сильні сторони, свої неоцінені гідності. І починати треба з малого. Вірніше, з самого малого. 1. Поставте першою своєю метою вселити в дитину хоча б крихітне почуття впевненості у своїх силах. 2. Постарайтеся знайти таке заняття, щоб в ньому прокинувся інтерес до справи, щоб дитина зрозуміла, що вона їй по плечу. 3. Навіть найменший перший успіх треба відзначити, щоб пробудити в дитині відчуття впевненості. Слідом за маленькими перемогами, зазначеними і підтриманими вами, поступово в душі дитини почне зростати віра в свої сили. Якщо ж не робити ставку на пробудження власної гідності, впевненості в тому, що людина все може досягти працею і завзятістю, нічого не вийде. Дитина повинна зрозуміти, що через свої маленькі перемоги вона йде до великих звершень.
 

Iншi статтi роздiлу:
Дисципліна, як тактика виховання
Брехня - ознака психологічного неблагополуччя
Як навчити дiтей грати разом
Чи треба карати дитину
Як правильно хвалити