Чи кожна дитина може стати лідером


Багато дітей, яких батьки підштовхують до змагальності, не прагнуть до першості і не виправдовують сподівань дорослих. Тож чи кожна дитина може стати лідером? Є діти тихі, характер не дозволяє їм посилено працювати ліктями, а батьки, замість того, щоб оцінити скромність дитини, вважають її боягузом, порівнюють з більш жвавими хлопцями чи дiвчатами. В результаті скромні діти перестають вірити в свої сили, стають невпевненими у собі.

А буває навпаки. Дитина прагне лідерства. Вона буквально у всьому хоче бути першою, але, оскільки це неможливо, в душі копляться образи. І, якщо батьки продовжують орієнтувати на змагальність, в ній можуть розвинутися заздрість, агресивність, тяжіння до демонстративним витівок. Цікаво, що викувати лідера при цьому так і не вдається, тому що лідер вміє не тільки ставати центром уваги, але і ладити з людьми.

Кого зазвичай поважають школярі, хто стає центром тяжіння в класі? Відмінники? Ні. До них ставлення неоднозначне. Особливо, якщо вони хизуються своїми п'ятірками і не дають списувати. Хлопців, які корчать з себе «крутих», теж не люблять. Хоча перечити їм наважується далеко не кожен. Тих, хто вихваляється модним одягом, батьківськими грошима і чинами, вважають хизуном. Над «якалками», що всюди лізуть вперед, відверто потішаються. А реальним лідером стає той, хто вміє ділитися. Ділитися не тільки іграшками, морозивом та цукерками, але й гарним настроєм, фантазією, сміливістю, силою, знаннями.

У нашій культурі ідея особистого успіху ніколи не була чільною. Навпаки, люди, які йшли до своєї мети напролом, «по головах», дружно засуджувалися. А слово «кар'єрист» досі має яскраво виражений негативний відтінок. Однак говорити, що успіх в принципі не заохочується, не можна. У нас найбільше цінуються перемоги в ім'я інших. І саме під цим кутом варто подивитися на проблему лідерства і змагальності.

Дітей, спраглих лідерства, має сенс орієнтувати на змагання командою. Щоб вони прагнули до успіху разом з іншими і заради інших. У конкурентних дітей треба формувати почуття групи. Для них це важко, адже вони егоцентрики і не схильні до співпереживання. Але, якщо розширити в їхньому уявленні категорію «моє» до поняття «наше», вони можуть стати справжніми лідерами. Одна справа, коли конкурентна дитина бачить в інших суперників, з якими треба боротися, і зовсім інша - вважати їх товаришами, яким вона - така розумна, сильна, благородна - буде допомагати.

Корисно затівати з конкурентними дітьми ігри, де потрібно діяти спільно. Це і командні ігри типу футболу, хокею. І малювання на великому аркуші паперу, коли перед дітьми ставиться завдання не перекреслити, а доповнити задум товаришів. І спільна підготовка якогось спектаклю. І рольові ігри, в яких наскрізною ниткою проходить думка про важливість згуртування, про дружню спільну роботу, турботу про ближнього (наприклад, для хлопчиків підходять iгри «в пожежних», «в моряків», «в прикордонників»; для дівчаток - «в лікарню»).

Посилено заохочувати в дитині дух змагальності небезпечно ще й тому, що в неї може виникнути спотворене уявлення про батьківськi почуття, та й самих батькiв. "Вам потрібен не я, а мої успіхи" - думає такий хлопчик чи дівчинка. А це страшенно прикро! Ви тільки уявіть, що чоловік або дружина люблять вас за вашу високу зарплату (аналог шкільних оцінок). Або за квартиру чи дисертацію. А самі по собі, без цих досягнень, ви не потрібні, не цікаві. Як вам така «любов»?

Добре, припустимо, все це так. Але ж не можна нескінченно створювати дитині умови найбільшого сприяння! Життя - жорстке. І конкуренція в ньому велика: один вступ в інститут чого вартий! Але ж нікому не спадає на думку нав'ючувати на дошкільнят мішок з картоплею під приводом, що, коли вони подорослішають, їм доведеться перетягувати тяжкості. Всі розуміють, що незміцнілий дитячий хребет може не витримати.

Чому ж, коли мова заходить про дитячу психіку, критерії раптом змінюються? Так, не можна прожити життя в тепличних умовах. Але до того моменту, коли дитина вийде з-під батьківської опіки, психіка зміцніє. Бажання спробувати свої сили, довести собі та іншим, що ти здатний ставити рекорди, виникає найчастіше в підлітково-юнацькому віці. Саме тоді більшість хлопчаків починають качати м'язи, розвивати в собі силу волі, витривалість, сміливість. А значить цей період найбільш сприятливий і для розвитку змагальності. «Кожному овочу свій час» - говорить мудре прислів'я. Батьки, які про це пам'ятають, бувають задоволені зібраним урожаєм.


Популярнi статтi:
Дитина в соціальних мережах - не привід для гордості батьків
Як навчити дитину справлятися з агресивністю
Оцінювання у вихованні - як робити це правильно
Три кризи дитинства і юності
Як не виростити невдаху