Iншi статтi роздiлу:
Основа знань - вмiння читати
Cиндром хронічної неуспішності
Найважливіша умова оволодіння знаннями
Екстернат замiсть школи
Початок шкiльного життя

Тотальний регрес при хронiчнiй неуспiшностi

Всi статтi роздiлу

Тотальний регрес при хронiчнiй неуспiшностi


В підлітковому віці у дітей з хронічною неуспiшнiстю нерідко відбувається перехід від позиції поганого учня до самосвідомості безнадійно неуспішної особистості. Цим знаменується формування нового психологічного синдрому - тотального регресу. Серед особливостей психологічного профілю центральну роль починає грати депресивний фон настрою. Діяльність характеризується відмовою від будь-яких проявів активності, від спілкування як з дорослими, так і з однолітками. У відповідь і соціальне оточення відвертається від підлітка, що поглиблює депресію і підсилює уявлення про свою нікчемність.

Тотальний регрес - невротизуючий і психопатізуючий психологічний синдром, причому із ще більш вираженим невротизуючим ефектом, ніж при хронічній неуспішності. Нерідко він розвивається на фоні вже наявного неврозу. Погляд у хворобу, який при хронічній неуспішності іноді призводить до редукції вихідного психологічного синдрому, не виконує подібної функції при тотальному регресi. Навпаки, він може вести до поглиблення стану, додатково знижуючи активність підлітка. Цей синдром загрожує також серйозними порушеннями у формуванні особистості.

Рекомендації батькам при хронічній неуспішності. Головне, що повинні зробити дорослі при такому "діагнозі", - це забезпечити дитині відчуття успіху. Для цього при оцінці її роботи треба керуватися декількома нескладними правилами. Головне з них - у жодному разі не порівнювати дуже посередні результати з еталоном (вимогами шкільної програми, зразками дорослих, досягненнями більш успішних однокласників). Дитину потрібно порівнювати лише з нею самою і хвалити лише за одне: за поліпшення її власних результатів. Якщо у вчорашній контрольнiй вона правильно зробила тільки один приклад з десяти, а в сьогоднішній - два, то це треба відзначити, як реальний успіх, який повинен бути високо і без жодної поблажливості чи іронії оцінений дорослими. Якщо ж сьогоднішній результат нижче вчорашнього, то треба лише висловити тверду впевненість в тому, що завтрашній буде вище.

Дуже важливо знайти хоч яку-небудь сферу, в якій дитина може виявитися успішною, реалізувати себе. Цій сфері треба додати високу цінність в її очах. У чому б вона не була успішною: в спорті, в чисто побутових домашніх справах, у комп'ютерних іграх або в малюванні, - це має стати предметом живого й пильного інтересу батьків. Ні в якому разі не можна ставити в провину дитині неуспіхи в шкільних справах. Навпаки, слід підкреслювати, що раз вона щось навчилася робити добре, то поступово навчиться і всьому іншому.

Іноді дорослим здається, що у дитини немає здібностей взагалі ні до чого. Проте насправді такого практично ніколи не буває. Може, вона добре бігає? Тоді треба віддати в секцію легкої атлетики (а не говорити, що на це в немає часу, тому що дитина не встигає зробити уроки). Можливо, вона вміє акуратно працювати з дрібними деталями? Тоді варто записатися в гурток авіамоделювання. Дитину, яка страждає хронічною неуспешностью, потрібно не просто більше хвалити і трохи менше лаяти (що очевидно), але хвалити саме тоді, коли вона щось робить (а не тоді, коли пасивно сидить, не заважаючи оточуючим).

Батькам і вчителям необхідно вилікуватися від нетерпіння: чекати успіхів у навчанні доведеться довго, тому що зниження тривожності не може відбутися за один тиждень. Та й тоді ще "хвіст" прогалин, що накопичилися в знаннях, довго даватиме про себе знати. Школа повинна дуже довго залишатися сферою щадного оцінювання, знижує тривогу (що вже саме по собі дає деяке поліпшення результатів). Слід бути готовими до того, що шкільні справи можуть так і залишитися поза сферою дитячого самоствердження, тому болючість шкільної ситуації повинна бути знижена будь-якими засобами. В першу чергу, необхідно знизити цінність шкільних відміток (але не знань!). В особливо серйозних випадках доводиться йти на знецінення й ряду інших шкільних вимог і цінностей (наприклад, закривати очі на те, що не повністю виконуються домашні завдання). Завдяки цим заходам поступово знижується шкільна тривога, а так як на уроках вона продовжує працювати, то накопичуються і деякі досягнення.

Важливо, щоб батьки не показували свою стурбованість навчальними невдачами. Щоб, щиро переймаючись шкільним життям, вони при цьому зміщали акценти своїх інтересів на відносини дітей у класі, підготовку до свят, чергування по класу, екскурсії та походи, але не фіксувалися на області неуспіху - шкільних оцінках. Як надзвичайно значущою, та, що високо цінується і гостро їх цікавить, повинна підкреслено виділятися сфера діяльності, в якій дитина успішна і може самостверджуватися, знайти втрачену віру в себе. Такий перегляд традиційних шкільних цінностей дозволяє попередити найтяжчий результат хронічної неуспішності - різко негативне ставлення до навчання, що до підліткового віку може перетворити хронічно невстигаючу дитину в закінченого хулігана. При цьому не виникає й інший частий наслідок хронічної неуспішності - тотальний регрес, що призводить до глибокої пасивності і байдужості. Загалом, чим більше батьки і вчителі фіксують дитину на школі, тим гірше для її шкільних успіхів.

Рекомендації батькам при тотальному регресi. При цьому психологічному синдромі мало що можна зробити домашніми засобами. Надзвичайно бажано направити на психотерапію. Найчастіше при цьому синдромі відносини в сім'ї в цілому порушені настільки серйозно, що буває потрібна сімейна психотерапія. Якщо сильно виражена депресивна симптоматика, то необхідна консультація у лікаря-психіатра. В будь-якому випадку потрібно постаратися переконати батьків ставитися до підлітка як можна більш терпимо і доброзичливо, розуміючи, що його стан не є нормальним з психологічної (а можливо, і медичної) точки зору.