Сварки мiж батьками

Iншi статтi

Сварки мiж батьками


Для малюків від року і приблизно до трьох батьки є iдеальними істотами, прикладом для наслідування. Тому все, що відбувається в родині, автоматично переноситься дитиною в навколишнє соціальне середовище. І якщо між батьками відбуваються регулярні сварки, прийшовши в дитячий садок, малюк починає під час невинних ігор, які копіюють доросле життя, розігрувати злість, агресію, образу - те, чому навчили його мама й тато. Він вважає це нормою життя, тому що так себе ведуть найкращі, улюблені люди, яким дитина поки ще довіряє.

Діти дуже тонко відчувають близьку «грозу». Необов'язково голосно кричати і тупотіти ногами, досить і колючих жартів, насмішок, напружених голосів і застиглих маскою образ. Навіть коли вони не розуміють значення дорослих слів, злість і роздратованість діти вловлюють, як антени. Діти, яким менше трьох років, часто починають плакати. Одні дошкільнята міцно чіпляються, як кліщі, в когось із батьків, інші тихо зникають в своїй кімнаті і плачуть там від безвиходдя. І лише в пубертатному періоді, коли діти потроху починають розуміти, про що йде мова, вони починають висловлювати свою власну думку або найчастіше просто відходять в тінь.

Чим діти молодші, тим більш невпевненими і беззахисними почувають вони себе, коли потрапляють в епіцентр сварки, так як не можуть здогадатися - погана погода скоро закінчиться чи вже настав «кінець світу»? Сварок не завжди можна уникнути, але завжди можна намагатися слідувати цим правилам: діти - не судді! І тому не можна ставити їм такі провокаційні питання, типу «як ти вважаєш, це добре, що татко завжди так пізно приходить додому?», змушуючи, тим самим, дитину ставати на бік одного з батьків.

Діти не завжди винні! Але навіть, коли сварка не має до них жодного стосунку, вони все одно відчувають себе винними - так навіщо ще збільшувати це почуття? Звинувачення, типу «це через тебе ми тепер один одному глотки рвемо!», повинні бути виключені. І навіть, якщо причиною сварки стали різні думки в питаннях виховання дітей, обов'язком батьків є рішення цих проблем між собою без залучення дитини.

Діти - дуже віддані істоти! Так що звинувачення в бік опонента в словесному бою повинні витрачатися дуже економно, тому що дитина все одно любить і того, хто, на думку свого пораненого «морально» супротивника, багато робить неправильно.

Діти - не стратеги! Вони не можуть приймати рішення під пресингом і нічого не приводить їх в паніку більше, ніж загроза розлучення, застосовувана одним з батьків.

Діти - не ясновидці! Вони дуже лякаються, коли один з батьків у злості вибігає з будинку, так як не можуть зрозуміти, чи повернеться тато або мама i коли.

Щоб запобігти катастрофi, яка насувається, діти стають надзвичайно винахідливі. Вони тупотять у своїй кімнаті ногами, стрибають і кричать, викидають всі речі з шафи, падають несподівано з ліжка, а може, і просто щось спеціально розбивають. Теоретично це ще один привід для криків, але з іншого боку можна і під прикриттям фрази «як там моя дитина?» тихо піти і уникнути сварки. Маленькі паузи під час суперечок допоможуть спустити пар і не допустять кульмінації важких розмов.

Якщо ж вічні сварки неминучі, щодня удома літають тарілки й чуються дзвінкі від напруги голоси, краще чесно сказати дитині: мама і тато лаються, тому що перестали добре розуміти один одного. На що особливо треба поставити наголос - батьки назавжди залишаться батьками, навіть якщо і розлучаться. І все одно будуть любити свою дитину. Звичайно, для дитини це боляче, але все ж краще, ніж сварка, що триває роками.

Важливо, щоб батьки не заперечували своє невдоволення партнером, і пояснили дитині, що «війна» до нього не відноситься. Малюк перестане мучитися докорами сумління, хоч і втратить частину впевненості. Але зрозуміє, що коли він один раз отримав можливість керувати миром у сім'ї, то зможе і в майбутньому робити це цілком успішно.

Що робити батькам, якщо дочка/син втрутилися в сварку: Бути уважним: не треба просто відправляти дитину подалі. Простіше чесно сказати, що на даний момент мама або тато дуже злі та роздратовані, деталі дітям не особливо цікаві. Залишайте вільним шлях до відступу: дитина повинна мати можливість сама вирішувати - хоче залишитися чи піти. Не наполягайте, щоб дитина «відстала» - іноді гірше сидіти одному в кімнаті й чути сварку за дверима, ніж бути присутнім при скандалі.

Правдиво реагуйте. «Все буде добре!» - це пропозиція і почасти не така заспокійлива, як здається, так як часто питання «а чи все буде добре?» не має відповіді. Давайте тільки ті обіцянки, які можете стримати.

Залишайтеся лояльними: дитина - не психолог! Заспокійливі ласки можуть бути бальзамом на душу, але створюють також негативне ставлення іншого батька до втішаючого. Діти часто виступають за того, хто слабший у конфлікті.

Уникайте неправильних маневрів. Поводитися так, як ніби нічого не сталося, не варто. Невдоволення, яке бродить усередині, врешті-решт проривається, причому в абсолютно звичайний і невідповідний день.

Краща сварка - це та, яка коли-небудь закінчується. Непогано, якщо при цьому всі її учасники зможуть зберегти своє обличчя, так як тоді дитина насправді отримає важливий для свого майбутнього життя урок, а саме, що треба шукати компроміси, а конфлікти цілком можна звести нанівець або ж знайти альтернативне рішення спору.

Тому сварки, в яких поставлена крапка, страшні тільки наполовину. «Крапку» дитині легко помітити, якщо батьки після закінчення конфлікту ясно сигналять: «Усе закінчилося! Ми знову дружні!» або, принаймні, «Все, недовгий перекур! З нами знову можна нормально розмовляти». Непогане рішення - відсвяткувати перемир'я походом в ресторан, спільним дозвіллям.

Сварки приводять у розгубленість і роблять нас більш уразливими, а особливо напрягаюче впливають на нас агресивні сварки. Агресивні - не означає, що ті, в ході яких батьки розпускають руки. Досить того, що дорослі кричать, погрожують, перекладають провину один на одного і вічно скаржаться. Терапевти радять дітям, які регулярно присутні при цих конфліктах, все-таки уникати їх якомога активніше, так як такі сварки часто діють подавляюще, і діти замикаються в собі.

Точно передбачити або організувати сварку можна, достатньо було б утримання від грубих порушень правил в присутності дитини. Більшості людей це вдається до тих пір, поки вони не доходять до «точки кипіння». Мистецтво - розрізнити цей момент і протверезiти, найпізніше тоді, коли мова піде вже тільки про почуття і душевнi рани, а не самої початкової причини сварки.


Популярнi статтi:
Дитина "від кутюр"
Як говорити з підлітком про наркотики
Няня: як не помилитися при виборі
Розмір дитини має значення
Дитяча закоханiсть