Білінгвальне навчання

Всi статтi роздiлу

                                             Білінгвальне навчання


Білінгвальне навчання
- дуже актуальна тема в сучасному суспільстві. Звичайно, знання мов нікому ще не зашкодило. Але коли мова заходить про власну дитину, у батьків, як правило, виникає багато питань: чи треба це їй? Чим я можу допомогти? Як і з ким вчити мову? З чого починати? На якій мові говорити вдома? Як не завдати шкоди?

Перш за все, варто з'ясувати, кого ж можна вважати білінгвалом. Узагальнюючи знайдені в науковій літературі визначення, можна сказати, що білінгвал («bi» - два, «lingva» - мова) - це людина, для якої рідними є дві мови одночасно. Як правило, мова йде про змішані шлюби, коли у тата і у мами є своя рідна мова, і малюк з народження належить до двох культур одночасно. Зрозуміло, протягом життя людина може вивчити ще кілька мов, володіти ними вільно, з легкістю перекладати з одної на іншу - з рідної на іноземну. До істинного білінгвізму така ситуація відношення не має. Білінгвал говорить і думає на двох мовах одразу, і в цьому є свої достоїнства і недоліки.

Плюси. Кожна мова - це ціле багатство, це пласт культури, це звичаї і традиції, це прислів'я і казки, це зв'язок з цілим родом, підтримка і мудрість предків. Білінгвал отримує це багатство в подвійному обсязі. Кожна мова з її структурою і словниковим запасом - це база для вивчення наступних мов. Чим більше мов людина знає, тим легше дається наступна. І тут білінгвал теж, однозначно, у виграші. Є дослідження, що білінгвали, якi з дитинства звикли запам'ятовувати й аналізувати в подвійному обсязі, мають більш розвинену пам'ять і здатність до аналізу, більш тонкий фонематичний слух, а з віком набагато повільніше і незначніше втрачають інтелектуальні здібності.

Мінуси. Знайомлячись відразу з двома мовами, дитина може досить довго плутатися в граматичних формах і змішувати мови - в одному реченні можуть сусідити слова одної й іншої мови. Це може в деяких випадках загальмувати розвиток не тільки мови, а й мислення. Іноді може виникнути заїкання, як результат того, що дитина не може швидко визначити, на якiй з рідних мов говорити в даній ситуації. Хоча слід зауважити, що такі випадки досить рідкісні. До того ж є певний відсоток дітей, у яких розвиток мови йде з невеликим запізненням саме через білінгвізм - мозок засвоює подвоєний обсяг інформації і на це потрібно більше часу.

Психологічний аспект. Білінгвал одночасно належить до двох іноді дуже різним етнічних груп, і це часом викликає складності, адже щоб відповісти на просте, здавалося б, питання - «хто я?», дитина повинна інтегрувати не тільки дві мови, а й дві культури, два світи. Вона, як ріка між двох берегів, і обидва береги обов'язково повинні стати рідними. На це потрібні час, сили, батьківська підтримка і мудрість. А інколи необхідна і допомога психолога. Не соромтеся за нею звернутися, адже це - не дурниця, а дуже важливий для дитини момент.

Але буває, що в білінгвальнiй, по суті, сім'ї одна з мов як би витісняється, відходить на другий план, для неї не знаходиться місця в сім'ї. Дитина відчуває підсвідому тривогу і напругу, адже відкидається частина її душі. Якщо в сім'ї говорять тільки на мові мами або тата, дитина відчуває, що частина душі, отримана від тата (мами) відкидається. А це завжди дуже боляче, тому що порушує і навіть руйнує почуття приналежності до сім'ї і всього роду. Адже належати, бути своїм, прийнятим - одна з найважливіших потреб. Часто батьки в разі еміграції навмисно виключають рідну мову з ужитку, щоб легше вивчити іноземну, яка дасть можливість вчитися і працювати в іншій країні. У цьому випадку дитина втрачає опору. Адже мова - це ще і зв'язок з родом, саме через рідну мову приходять сила і впевненість.

Також проблеми виникають, якщо батьки (зрозуміло, з найкращих спонукань) намагаються зробити білігвала з дитини, яка по суті такою не є - віддають в садок/школу, де навчання ведеться іноземною, чужою мовою. Навіщо? Багато хто відповість: «Щоб з дитинства знала дві мови, в житті знадобиться». І по-своєму мають рацію. Дві мови знадобляться, але подивимося на ситуацію очима дитини. У неї є сім'я, де говорять на зрозумілій мові, де люблять і розуміють. І раптом вона потрапляє в суспільство, де її не розуміє практично ніхто. І вона не розуміє, що їй говорять. На відміну від білінгвала, для якого оточуючі будуть говорити іншою мовою, для небілінгвальної дитини всі говорять чужою мовою, і все навколо - чуже. І дитина для них чужа, на відміну від білінгвала, нехай навіть і не володіючого другою мовою досконало.

Для дитини це шок, стрес, потрясіння. Зрозуміло, мова вона з часом вивчить, але своїм навряд чи стане. І це почуття - «я чужий, я не такий, я не знаю, хто я», може створити чимало проблем у дорослому житті. Адже мова - це не тільки засіб спілкування, це культура, система цінностей, уклад життя, менталітет.

До того ж слід врахувати, що, проводячи багато часу в іноземномовному середовищі, стає слабкішим зв'язок з рідною мовою і культурою, зв'язок зі своїм родом і близькими. Дитина віддаляється від свого берега, але так і не пристає до іншого. Батьки скаржаться, що дитина віддалилася, стала чужою, і вони її погано розуміють. Дитина скаржиться на відчуття самотності й непотрібності. До того ж, якщо занурення в іноземну мову відбувається разом з процесом оволодіння рідною, часто виникають і затримка розвитку мови в цілому, і складності навчання читанню та письму на обох мовах одночасно. Вона ніби освоює частково і одну мову, і другу. А від цього страждає вже шкільна успішність. У цій ситуації краще починати вивчення іноземної мови після того, як добре опанована рідна - при вивченні іноземної буде на що спиратися. І тоді дитина буде володіти іноземною досконало, а рідна мова стане саме рідною.

Батькам на замітку.
* Білінгвал - це людина, у якої дві мови є рідними - мамина і татова. І вони обидвi дуже потрібні, тому повинні бути присутніми в життi з самого народження. Кожен батько (та інші родичі) говорять з дитиною на своїй рідній мові, називають предмети, співають пісеньки і так далі.
* Якщо хтось із батьків не живе з дитиною, допоможуть аудіозаписи, концерти, поїздки у відпустку в мамину (татову) країну, заняття в школі вихідного дня чи творчому колективі - будь-яка можливість стикнутися з мовою відсутнього батька. Це важливо саме, як зв'язок з родом. Між людьми можуть бути різні відносини, але споріднення ніхто не відміняв. Не позбавляйте дитину того, що їй належить по праву - рідної мови.
* У садок і школу слід віддавати дитину з тією мовою навчання, на якiй говорить у родині хоча б один з батьків.
* При вихованні білінгвала бажано уникати змішування мов. Нехай буде мова мамина і татова, бабусина і дідусева, але неприпустимо, коли в реченні частина слів замінюється словами іншої мови.
* Іноземну мову варто починати вивчати тоді, коли дитина повністю і досконало освоїть граматичну структуру рідної мови. Тоді ця мова піде на користь.
* З кожною новою мовою розширюється кругозір, удосконалюється пам'ять, мислення, фонематичний слух, але так відбувається, якщо батьки виховують грамотно: білінгвала - як білінгвала, а небілінгвала - як людину, що знає іноземні мови.
 

Iншi статтi роздiлу:
Чому дитина пише з помилками

Дiти - природженi поліглоти
Перший раз у перший клас
Чи треба вміти читати до школи
Домашня освiта